Словничок для батьків

Словничок для батьків: селфі-аудит й інші "звірята"

  Здивовані, що діти перевіряють власний рівень знань ще до того, як вивчати тему? Ми розповімо вам, навіщо.

Психологічні фокуси: вхідний і вихідний селфі-аудити

  Уже впродовж першого тижня навчання вчитель запропонує дітям пройти вхідний селфі-аудит, тобто перевірити, що вони знають з теми, яку ще не вивчали. Вам це здається дивним? Як можна перевіряти знання, яких ще немає?!

   Як перекладається термін селфі-аудит та про його особливості детальніше читайте тут.

   Насправді вчитель це робить не для того, аби перевірити рівень початкових знань (хоча це теж буває корисно, у кожному класі трапляються ерудити, яким потрібно давати складніші завдання, ніж решті учнів, інакше нудьгуватимуть). Селфі-аудит на вході задає дитині точку відліку, лінію, з якої вона стартує у квест по знання з даної теми.

    Вхідний селфі-аудит зацікавлює учнів: ось скільки нового ви ще не знаєте, але зовсім скоро дізнаєтеся! І вони реагують цілком передбачувано: з’являється інтерес і навіть азарт. Ефект можна порівняти з трейлером комп’ютерної гри: дітям показують щось цікаве і (поки що!) незрозуміле з обіцянкою цікавої пригоди у пошуках відповідей, яких вони (поки що!) не можуть дати.

    “Ударний ефект” на школярів справляє вихідний селфі-аудит наприкінці вивчення теми. Виконавши його, дитина порівняє два результати — й неабияк здивується, як багато вона дізналася й навчилася за такий короткий час!

    Річ у тім, що і дорослі, й діти здатні усвідомити свій реальний прогрес, лише порівнюючи знання на вході й на виході. Якщо цього не робити, навчання перетворюється на рутину без видимого результату. А от демонстрація позитивної різниці до і після мотивує людину продовжувати докладати зусилля, навіть якщо вчитися складно.

Самодіагностика: чи завершився мій квест?

    Вихідний селфі-аудит — це самостійна робота, яку перевіряє не вчитель, а сам учень (звісно, під керівництвом учителя). З часом молодший школяр зможе за результатом селфі-аудиту самостійно визначати “білі плями” на карті знань — тобто здійснювати самодіагностику. А ліквідувати кожну з цих прогалин допоможуть спеціальні завдання у посібнику, подані під кожним селфі-аудитом!

    Описаний інструмент самодіагностики — не єдиний, який буде використовуватися впродовж навчання за системою “Світ чекає крилатих”. Діти зафарбовуватимуть кружечки оцінювання відповідно до готовності навчати інших (слід розуміти: якості засвоєння знань), обводитимуть олівцями/ручками різних кольорів кружечки на лінійці внизу сторінки тощо. Перед тим, як обвести/зафарбувати, дитина замислюється, наскільки вона готова навчати інших: на весь кружечок? Наполовину? На три чверті?

Страшне слово рефлексія: а ваші діти якраз її освоюють!

    Ви можете вивчити всі визначення слова рефлексія у вікіпедії чи будь-яких онлайн-словниках. Та для вас як для батьків — учасників проєкту “Світ чекає крилатих” цілком достатньо такого: рефлексія — це здатність людини аналізувати свої вчинки, слова і думки. Селфі-аудит й самодіагностика — це методи, які дозволяють дитині подивитися ніби збоку на свої навчальні досягнення: що вдалося, що ні, де треба додатково попрацювати, щоб покращити результат, а де можна себе, розумаку, погладити по голівці.

    Та оцінкою знань рефлексія не обмежується! На уроках і під час виконання тижневих проєктів діти обговорюватимуть найрізноманітніші теми. Так вони потроху вчитимуться аналізувати й розуміти не лише вчинки, слова, думки й почуття інших людей, а й власні. Вони потроху розбиратимуться, що їх цікавить більше, а що — менше, опанують основи мистецтва бути чесними з собою й адекватно сприймати свої сильні та слабкі сторони.

    Здорова доза рефлексії дозволяє дитині доходити певних висновків і приймати правильні рішення, як діяти в тій чи тій ситуації. Зокрема, що саме і як зробити, аби виправити помилку чи підвищити успішність у навчанні.

Самокорекція: працюємо з виявленими помилками

    Старше покоління навчене сприймати помилку як щось страшне, за що можуть покарати та за що треба вибачатися. Однак це породжує страх перед нею. А найкращий захист від помилки... не робити нічого!

    Люди, які бояться припускатися помилок, великих успіхів у житті не досягають. Вони не ризикують: не несуть рукопис у сьоме видавництво після відмови у шести попередніх, не приробляють на самокат електричного двигуна, не створюють ракету багаторазового використання... Навіть не намагаються поборотися за вакантну посаду начальника відділу. А ви ж мрієте, аби ваша дитина була успішною в дорослому житті?

    Саме тому автори системи "Світ чекає крилатих" побудували роботу з помилками так, аби виховати в дитини ставлення до них як до чіткого сигналу: треба ще раз повторити це правило, виконати оцю вправу, знайти збій в отому алгоритмі тощо. Помилка для них — це не поганий вчинок, за який лають, не поразка, не програш у змаганні, а чудовий спосіб поліпшити результат!

    Більш того, учень “окриленого” класу не боїться зробити помилку ще й тому, що не порівнює свій результат з досягненнями інших дітей. У початковій школі вчитель не оголошує оцінок, не складає рейтингу успішності, не критикує роботу конкретного школяра тощо.

    Відтак слабші учні в класі не втрачають мотивації через свою низьку позицію в рейтингу, талановитіші — не розслабляються. Кожен зосереджує увагу на власному прогресі, змагається з собою вчорашнім, порівнює сьогоднішні досягнення з минулими. Словом, всі зусилля спрямовані не на те, щоб щось комусь довести, а на поліпшення власного результату.